Прес-реліз
Відкриття 28 грудня 2010 р. о 13 год.
у приміщенні Львівського історичного музею
на пл. Ринок, 6
Виставка „Пліснеськ – 200 років дослідження“
Пліснеське городище – унікальна пам’ятка ранньосередньовічної доби України, яка досліджується 200 років. За цей час на його території та в околицях було проведено величезні пошукові роботи як протягом ХІХ, так і ХХ ст. Воно знаходиться поблизу однойменного хутора Пліснесько (с. Підгірці Бродівського району), де збереглися залишки слов’янського городища та давньоукраїнського міста, яке згадується двічі в літописах під 1188 і 1232 роками (Пльснськ, Пльеснеск, Преснеск) і в “Слові о полку Ігоревім”. З історією давнього Пліснеська пов’язано чимало легенд, в одній з яких повідомляється про княжну Олену, котра заснувала в названому місті монастир. Зараз на території городища функціонує монастир, який ще донедавна зберігав подвійну назву “Підгорецький, здавна іменований Пліснеський монастир …”, а одна з найменших за площею укріплених частин й досі називається “Оленин Парк”.
Перші наукові пошуки в Пліснеську припадають лише на початок вісімдесятих років ХІХ століття, коли його досліджував польський археолог Т. Земенцький. Він виготовив план городища з могильником, провів шурфування “головної частини міста”, і протягом трьох польових сезонів розкопав більше шістдесяти п’яти курганів. Окрім невеличких повідомлень у ZWAKу матеріали в повному обсязі так і не були введені в науковий обіг, а речовий матеріал осів в музеях та приватних колекціях Львова і Кракова. Уціліли тільки окремі знахідки, які зберігаються у фондах Краківського археологічного музею. На початку ХХ ст. незначні роботи провів К. Гадачек. Однак будь-яка інформація про його роботи наразі нам невідома.
Систематичні, кваліфіковані розкопки, на основі яких в науковій літературі появились перші узагальнення про характер, діапазон функціонування та значення археологічного комплексу поблизу Підгірців без сумніву пов’язана з постаттю Івана Старчука. Протягом чотирьох польових сезонів (1946–1949 рр.) йому вдалося розкопати значну площу, більше 2 тис. кв. м. За час досліджень було відкрито 28 заглиблених жител, 20 глинобитних печей наземних будівель, 96 ґрунтових інґумаційних поховань, 5 курганів, тисячі знахідок, які на жаль розпорошені по різних музейних та наукових установах України та сусідніх державах. В 50–80 рр. ХХ ст. інтерес до пам’ятки не вщухав. Тут працювало чимало фахівців, які залишили після себе помітний слід.
У зв’язку із великою значимістю пам’ятки в 1965 році Постановою Ради міністрів Української РСР городище взято під охорону держави. Його територія була вилучена із земельного обігу і відведена під сінокіс.
Починаючи з 1990 року вивченням актуальних проблем раннього середньовіччя на базі Піснеського городища займалася археологічна експедиція Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича Національної академії України, а згодом Інституту археології ЛНУ імені Івана Франка під керівництвом М. А. Филипчука. Протягом цього часу виконано чималий обсяг, і в першу чергу рекультиваційних, робіт в різних частинах городища, оскільки окремі дослідники та скарбошукачі не засипали розкопи. Отримані результати дозволили нам виділити два періоди розвитку цієї пам’ятки: слов’янський (VШ–Х ст.) та давньоукраїнський (ХІ–ХШ ст.). Протягом першого періоду городище мало полісну структуру, тобто було “містом–державою”, а під час другого – бургівську (замкову). Укріплена площа в слов’янський період становила понад 300, в той час коли в давньоруський всього 3 га. Наявність полісної моделі засвідчує про витворення державних структур місцевим населенням ще до походу Володимира Великого на ці землі в 992/93 р.
На виставці представлено матеріали з розкопок Я. Пастернака (1940 р.), І. Старчука (1940, 1946–1949 рр.), Р. Багрія (1970-1972, 1986-1989 рр.), М. Филипчука (1990–2010 рр.), які зберігаються у фондах Львівського історичного музею та Археологічного музею ЛНУ імені Івана Франка. Передусім – це предмети культового і побутового призначення, прикраси, рештки озброєння тощо.
Сподіваємося, виставка торкнеться сердець наших відвідувачів, вони відчують, подих сивої давнини.
Організатори виставки:
Богдан Чайковський, Василь Івановський,
Михайло Филипчук, Ярослав Погоральський
