Іван Франко і Львівський університет

14 жовтня 1875 р. Франко записався на філософський факультет Львівського університету. У зимовому семестрі він слухав лекції з історії української літератури, слов’янської міфології та з Хроніки Нестора у професора О.Огоновського, з поетики Аристотеля у професора Є.Черкавського, вивчав “енциклопедію і методологію класичної філології” та брав участь у семінарі з “Електри” Софокла у професора З.Венцлевського. У літньому семестрі він записався на лекції з порівняльної граматики старослов’янської й української мов та продовжував вивчати історію української літератури в О.Огоновського, слухав його “Пояснення “Правди Руської”, а також історію римської літератури, “Пояснення “Цицерона: “В обороні поета Архія”, “Пояснення “Електри” Софокла у З.Венцлевського. У 1876/77 навчальному році в зимовому семестрі Франко знову відвідував лекції з порівняльної граматики старослов’янської й української мов, історії української літератури ХVII-XVIII ст. та “Пояснення староруської пам’ятки “Пісня Ігоря” в О.Огоновського, слухав про римські старожитності та сатиру Горація у З.Венцлевського, про грецькі старожитності та “Історію Пелопоннеської війни” Фукідіда у професора Л.Цвіклінського, історію педагогіки XVIII ст. в Є.Черкавського, психологію у приват-доцента Ю.Охоровича, відвідував семінар “Пояснення “Менехми” Плавта у З.Венцлевського та “Пояснення “Одіссеї” Гомера у Л.Цвіклінського. У літньому семестрі, крім курсів порівняльної граматики старослов’янської й української мов, римських і грецьких старожитностей, психології й обох семінарів, Франко слухав ще й “Граматичні пояснення Остромирового Євангелія” та історію української літератури до 1848 р. в О.Огоновського.

12 червня 1877 р. Франко разом із членами редакції прогресивного студентського часопису “Друг” був заарештований і звинувачений в організації таємного товариства, поширенні соціалістичних ідей та у зв’язках з Михайлом Драгомановим. Справжньою причиною арешту української молоді було намагання пануючої польської касти приховати підпільний союз, що вербував польський легіон для допомоги Туреччині у війні проти Росії з далекосяжною метою окупації Галичини та утворення польського національного уряду. Після судового процесу 21 січня 1878 р Франко був засуджений на 6 тижнів ув’язнення і вийшов на волю 15 березня 1878 р. Очевидно, не без сприяння ректора З.Венцлевського і декана філософського факультету О.Огоновського його поновили в університеті і він записався на літній семестр 1877/78 навчального року, вивчав історію нової філософії природи, курс сучасної психології в Ю.Охоровича, новий період української літератури в О.Огоновського, грецьку метрику і театральні старожитності, “Аякс” Софокла, промови Лізія у Л.Цвіклінського. 9 травня 1878 р. Франко звернувся до крайового відділу з проханням виплатити йому стипендію за літнє півріччя минулого року і залишити йому надалі стипендію з фонду С.Гловінського. 13 червня професорська колегія, посилаючись на заключну статтю тимчасового дисциплінарного статуту для університетів від 17 жовтня 1849 р., вирішила, що слухачеві Ф. по праву належить невибрана “стипендійна рата” за літнє півріччя 1876/77 шкільного року, і взагалі його слід вважати за незаплямованого. “Франко, – говориться у зверненні професорів до сенату, – відвідував лекції аж до тої хвилі, коли був заарештований, складав колоквіальні екзамени і не отримав жодної кари чи догани від університетської влади. Університетська влада не отримала досі жодного службового повідомлення про вину І.Франка, її суть і покарання, яке його спіткало (така відозва прийшла аж 20 липня). Лише на основі повістки судової чи політичної влади могла б університетська влада зробити якісь кроки з тією метою, щоб дізнатися, чи поведінка слухача Франка поза університетом була настільки невідповідна, що внаслідок цього він міг би заслужити собі кару чи догану, або, може, навіть виключення з університету. Не маючи загалом жодного донесення, академічна влада дозволила слухачеві Франку записатися на виклади у поточному літньому семестрі. Що стосується того, чи Франко має і надалі отримувати стипендію, яку діставав у перших семестрах своїх студій, то це питання аж ніяк не пов’язане з вище наведеним параграфом тимчасового дисциплінарного статуту. Франко не був записаний на виклади і не був де-факто учнем ані нашого, ані будь-якого університету у зимовому півріччі 1877-78 шкільного року, а тим самим втратив право de benificium, що є обов’язковою умовою студій чи то у середніх школах, чи то в університетах і академіях. Сьогодні повинен Франко знову просити про повторне призначення стипендії, втраченої через невідвідування жодного університету у зимовому півріччі 1877-78, згідно з відповідними правилами”. Під час зимового семестру 1878/79 навчального року Франко відвідував лекції з соціальної економії у професора Л.Білінського, з психології і філософії фізики в Ю.Охоровича, брав участь у семінарах “Філософські вправи” Ю.Охоровича та “Критично-естетична оцінка творів Шевченка” О.Огоновського. У своєму останньому в університеті, зимовому семестрі 1879/80 навчального року він записався на курси, які читали Є.Черкавський (“Енциклопедія педагогіки”), Ю.Охорович (“Історія психології”, “Про доісторичну людину”, “Філософські вправи”), професор А.Гіршберг (“Історія Польщі під час панування Яна Казимира”). Прослухавши 7 семестрів, Франко, який міг тепер уважатися “укінченим академіком”, був змушений через матеріальну скруту припинити навчання. Про свою alma mater він залишив здебільшого негативні відгуки, не раз заявляючи, що Львівський університет “не був тоді світочем у царстві духа” [т.34, с.372], “університет Львівський дрімав тоді сном праведним на т(ак) зв(аних) Brotstudium” [т.37, с.188-189], “студіювання ради хліба, а не науки – це було гасло тодішнього Львівського університету” [т.34, с.373], “лекції на університеті зовсім мене не зайняли і не дали мені нічогісінько – ані методи, ані здобутків” [т.49, с.245] та ін.

Франко, вже працюючи в газеті “Kurier Lwowski”, підтримував зв’язки із студентським науковим товариством “Кружок слов’янський”, був його надзвичайним членом. 4 липня 1988 р. він виголосив в університеті на засіданні гуртка доповідь “Про літературу російську в ХІХ віці”. Пізніше, в 1904 р. він прочитав курс лекцій з історії української літератури для учасників вакаційних курсів, серед яких було багато студентів університету.

У 1890 р. Франко, закінчивши дисертацію про І.Вишенського, вирішив скласти докторський іспит. 7 грудня у листі до М.Драгоманова він писав: “Тоді сунувсь до університету Львівського, що допустили мене держати докторський екзамен. Показалося, що мені по новому розпорядженню міністеріальному треба слухати ще один семестр лекцій (у мене досі було їх 7, а тепер треба 8). Подавсь я, щоб позволили вписатися, – і сенат університетський не прийняв мене і не подав жодної причини, для чого не прийняв” [т.49, с.264]. Необхідний йому семестр студій Франко прослухав у Чернівецькому університеті під час зимового семестру 1890/91 навчального року, а в червні 1893 р. у Віденському університеті успішно склав докторський іспит, захистив дисертацію “Варлаам і Йоасаф: старохристиянський духовний роман про і його літературна історія” і здобув вчений ступінь доктора філософії. Він мав намір працювати на кафедрі літератури й етнографії Львівського університету на посаді приват-доцента. Однак після несподіваної смерті О.Огоновського у жовтні 1894 р. перед Франком відкрилася перспектива обійняти кафедру руської словесності. Він подав документи щодо одержання veniam legendi (права читати лекції) і 18 березня склав габілітаційний колоквіум, а 22 березня у третій залі університету (тепер вул. Грушевського, 4) блискуче прочитав габілітаційну лекцію “Розбір “Наймички” Шевченка”. Відповідні документи були надіслані у Відень до Міністерства освіти і віросповідань, проте через негативний відгук намісника Галичини К.Бадені міністр Т.Рітнер не затвердив Франка на посаді доцента.

Весною 1907 р. Франко вдруге звернувся до професорської колегії філософського факультету Львівського університету з проханням надати йому посаду доцента на кафедрі слов’янської філології. Декан М.Смолуховський передав звернення Франка до гуманітарної комісії, де його сліди губляться. Восени того ж року діти письменника Андрій і Тарас записалися в університет на класичну філологію, яку вони закінчили у 1912 р. Після смерті Франка ректорат і академічний сенат дозволили українським студентам розвісити у навчальному корпусі університету некролог такого змісту: “Іван Франко, поет української долі, невтомний каміняр на шляху поступу народу, великий учитель сучасного покоління, письменник і вчений відійшов від нас у важкім лихоліттю після звиш сороклітнього труду з невмірующою славою для себе і свого народу в 60-ім році життя наслідком довгого і тяжкого недуга. До участи в сумних похоронах, які відбудуться з дому жалоби при вул. Понінського ч. 4 дня 31 с.м. о год. 5 пополудни, запрошує всіх поклонників Великого Покійника. Українське студентство. Львів, дня 30 мая 1916”.

8 січня 1940 р. Президія Верховної ради УРСР присвоїла Львівському університету ім’я Івана Франка.

Літ. до теми “Іван Франко і Львівський університет”:

Возняк М. Недопущення Івана Франка до доцентури у Львівському університеті // Іван Франко: Статті і матеріали. Львів, 1948. Зб. 1. С.43-63;
Пархоменко М.М. Іван Франко студент Львівського університету // Іван Франко: Статті і матеріали. Львів, 1956. Зб. 5. С.181-190;
Галенко І.Г. Іван Франко і Львівський університет // Іван Франко і світова культура: Матеріали Міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО (Львів, 11-15 вересня 1986 р.) К., 1990. Кн.1. С.485-486;
Скоць А.І. Іван Франко і Львівський університет // Українське літературознавство. Іван Франко: Статті та матеріали. Львів, 1988. Вип. 50. С.109-116;
Корнійчук В.С. До проблеми “Іван Франко і Львівський університет” // Українська філологія: досягнення, перспективи: До 145-річчя заснування кафедри української філології у Львівському університеті. Львів, 1994. С.189-199;
Горак Р., Гнатів Я. Іван Франко. Університет. Львів, 2004.

Валерій Корнійчук