Наукове вивчення життя і творчості Івана Франка у Львівському університеті розпочалося ще за життя письменника. Фундатором Львівської франкознавчої школи, а водночас і франкознавства як самостійної комплексної гуманітарної дисципліни став професор університету Омелян Огоновський, визначний учений-філолог, який у своїй багатотомній “Історії літератури руської” окремий розділ присвятив молодому ще на той час Франкові, приділивши йому значно більше уваги, ніж багатьом іншим літераторам-попередникам і сучасникам, та високо оцінивши вершинні здобутки його молодої музи. Справу Омеляна Огоновського гідно продовжили львівські дослідники-філологи Василь Щурат, Яким Ярема, Михайло Мочульський, Василь Сімович, Філарет Колесса, Михайло Возняк, СТепан Щурат, Олексій Мороз, Іван Дорошенко, Семен Шаховський, Михайло Пархоменко, Марія Деркач, Ярослав Шуст, Іван Денисюк, Андрій Скоць, Іван Сірак, Катерина Кутковець, Іван Ковалик, Левко Полюга, Ірина Ощипко, Микола Ільницький, Любомир Сеник, Михайло Гнатюк, Лариса Бондар, Ярослава Мельник, Валерій Корнійчук, Володимир Микитюк, Василь Будний, Зеновій Терлак, Марія Білоус, Ростислав Чопик, Роман Голод, Тарас Пастух, Микола Легкий, Богдан Тихолоз, Святослав Пилипчук та багато інших, які збагатили франкознавчу науку вартісними студіями різних жанрів (монографіями, посібниками, статтями тощо). Плідно працюють над спадщиною Франка і науковці інших факультетів університету, серед яких – Андрій Пашук, Степан Злупко, Михайло Нечиталюк, Ігор Моторнюк, Олександра Сербенська, Ярослав Грицак та ін. До Львівської франкознавчої школи можна зарахувати й наукових працівників Львівського відділення Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (Миколу Легкого, Мирослава Мороза, Наталію Тодчук, Наталю Тихолоз, Мар’яну Челецьку, Аллу Швець та ін.), більшість із яких – вихованці й випускники ЛНУ імені Івана Франка.
Для представників Львівської франкознавчої школи, а саме для її філологічного відгалуження притаманна увага до таких проблем, як художня інтерпретація тексту і дослідження нових невідомих матеріалів (“білих плям” франкознавства).
Діяльність Львівської франкознавчої школи координує Інститут франкознавства, який веде початок від Кабінету франкознавства, що його було засновано в 1954 році. Ідея його створення належала акад. М.Вознякові, її втілив у життя тодішній ректор проф. Є.Лазаренко. Першим завідувачем Кабінету франкознавства був кандидат філологічних наук Я.Шуст, завдяки старанням якого Інститут має унікальну бібліотеку, що збереглася до нашого часу майже недоторканою. Ентузіастами франкознавчих студій були наступники Я.Шуста – М.Косів, А.Кабайда, Б.Леськів, яких свого часу звільнено з посади через політичні мотиви. Проте, незважаючи на репресії, Кабінет провадив велику наукову роботу, будучи всеукраїнським координаційним центром франкознавства. Протягом 1956-1969 рр. відбувалися щорічні наукові франківські конференції, регулярно виходив збірник “Іван Франко. Статті і матеріали”. Активну участь взяв Кабінет у підготовці й проведенні міжнародного симпозіуму “Іван Франко і світова культура” в 1986 році.
У 1988 році на базі Кабінету був утворений Інститут франкознавства. Його очолив відомий учений – професор І.Денисюк, який перебував на посаді директора Інституту до 1996 року. Під його керівництвом Інститут утвердився як унікальна франкознавча інституція, чому значною мірою сприяв міжнародний авторитет цього вченого. Кардинально змінився характер щорічного франкознавчого збірника. Успішно були завершені бюджетні теми: “Дослідження національних, загальнолюдських та інтернаціональних проблем на прикладі вивчення наукової і художньої спадщини І.Франка”, “Франкова концепція національної літератури”, “Актуальні проблеми франкознавства на матеріалі наукової та художньої спадщини письменника”, “Іван Франко і літературний процес ХІХ – початку ХХ століття”, “Літературознавчі концепції Івана Франка і сучасні проблеми теорії та методології літератури”.
Інститут організував та успішно провів конференції “Академік М.Возняк і розвиток української національної культури” (1990); “Іван Франко і національне відродження” (1991); “Академік В.Щурат – письменник і вчений” (1996). Епохальною подією стала міжнародна конференція “Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин” (1996), до успіху якої немало спричинився колектив співробітників інституту. Слід відзначити також відродження щорічних франківських наукових конференцій, традицію проведення яких було відновлено через 28 років. У 1997-1999 роках проведено наукові конференції під загальною назвою: “Іван Франко: погляд через століття”. У 2000-2002 роках відбулися відповідно П’ятнадцята, Шістнадцята та Сімнадцята щорічні наукові конференції (зокрема шістнадцята була присвячена 145-річчю від дня народження Івана Франка). У березні 1999 року Інститут відзначив своє 45-річчя. Проведено конференцію, видано спогади і матеріали до історії Інституту франкознавства. У грудні 1999 року урочисто відзначено 75-літній ювілей проф. І.Денисюка.
Відбулася конференція, видано два збірники на пошану ювіляра, опубліковано збірник його франкознавчих праць у серії “Франкознавчі студії”. У започаткованій цим томом серії вийшла також праця О.Огоновського. Плануються до видання збірники праць В.Сімовича, С.Єфремова, Я.Яреми та інших учених.
Найсоліднішою науковою публікацією, до якої причетний інститут, є збірник матеріалів міжнародної конференції “Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин” (Львів, 1998.- 871с.). Опубліковано також монографії: Т.Пастуха “Романи Івана Франка”(1998), Я.Мельник “З останнього десятиліття Івана Франка”(1999), В.Ніньовського “Поетичні форми Івана Франка”(2000), В.Микитюка “Іван Франко та Омелян Огоновський: мовчання і діалог”(2000), Р.Голода “Натуралізм у творчості Івана Франка. До питання про особливості творчого методу Каменяра”(2001), М.Нечиталюка “Честь праці!: Академік Михайло Возняк у спогадах і публікаціях”(2001), К.Гриньків та Б.Завадки “Місія папи Климента очима Івана Франка”(2001) та “Апокрифи і легенди з українських рукописів у дзеркалі критики”(2002) і “Поеми Івана Франка” А.Скоця (2002). А також збірник франкознавчих праць проф. І.Денисюка “Невичерпність атома”(2001), збірник наукових праць на пошану професора Івана Денисюка в 2-х томах “З його духа печаттю…”(2001), збірник наукових праць молодих учених на пошану професора І.О.Денисюка (до 75-літнього ювілею вченого) “Semper tiro”(2002); збірники тез “Академік М.Возняк і розвиток української національної культури”(1991), “Іван Франко і національне відродження”(1992), “Тези доповідей П’ятнадцятої щорічної наукової франківської конференції” (2001), “Тези доповідей Шістнадцятої щорічної наукової конференції, присвяченої 145-річчю від дня народження Івана Франка” (2002), словопокажчик “Лексика поетичних творів Івана Франка”(1984), бібліографічний покажчик “Іван Денисюк”(2001); альманах літературної студії “Франкова кузня” – “Пролог”(2003) (роботу літстудії після тривалої перерви відновлено в 2002 році; нею керував відомий письменник, кандидат філологічних наук Ігор Павлюк, а нині – поетеса, кандидат філологічних наук Галина Крук (Пехник).