М.ВОЗНЯК – ФУНДАТОР УКРАЇНСЬКОГО ФРАНКОЗНАВСТВА
Характерним атрибутом наукової методології одного з найбільших істориків української літератури – академіка Михайла Возняка – була вимога розуміння цілісності літературного процесу і в рамках його цілісного уявлення про всю спадщину окремого письменника. Учений цінив моноконцепцію дослідника, її оригінальність як надбудову над ґрунтовно пізнаним фактичним матеріалом і засуджував колективні історії літерaтури, у яких автори поодиноких розділів забувають про закономірності розвитку літературних явищ як тривалі процеси. Він тeж був неприхильником вибраних творів письменника, що створюють ілюзії його обмеженості. Відзначаючись широтою, всеосяжністю дослідницького мислення, М.Возняк одним з перших глибоко збагнув універсалізм Івана Франка, його виняткове значення в українському літературному процесі та необхідність комплексного вивчення колосальної спадщини великого Каменяра.
Свій дослідницький інструментарій виточував молодий учений у безпосе-редньому спілкуванні з самим Іваном Франком, навіть рецензуючи деякі його праці, беручи участь у ювілейному франківському збірнику тощо. Франко схвалив возня-ківську “найліпше вироблену методу точного скрупульозного до найменших подробиць досліду язикових та літературних явищ”.
Дослідженню спадщини великого Каменяра М.Возняк присвятив до півтори сотні праць, найбільше за кількістю серед франкознавців свого часу. Це була якась четверта частина наукового доробку вченого. М.Возняк першим ужив термін “франкознавство” і накреслив його орієнтири на широку шкалу і сам працював у цій галузі перманентно, систематично і невтомно, виходячи з конкретно-історичних умов, стану науки й потенціалу матеріалу, що його він знав і розумів так глибинно, як жоден інший учений – його ровесник.
Аналізуючи франкознавчу спадщину М.Возняка, ми бачимо глибоко усвідомлену концепцію стадіальності у спорудженні задуманого монументального “храму” франкознавства. Перш за все необхідно було подбати про фактичну базу, без якої неможлива жодна галузь науки. Академік розумів, що у складних умовах свого життя та творчості Іван Франко, попри величезну його друковану продукцію, не реалізувався повністю, що цей грандіозний айсберг має надзвичайно цінну підводну частину видимої брили, без висвітлення якої неможливий вимір титанічного організму цієї феноменальної постаті в історії української літератури. М.Возняк здійснює понад 80 публікацій невідомих франківських матеріалів – текстів художніх творів, статей, листів. Це був могутній приплив джерельного надзвичайно цінного фактажу, без якого нині ми франкознавства взагалі уявити не можемо, оскільки часто він мав концептуальне значення. Цілу історичну епоху обіймає та висвітлює монографічна публікація, що її підготував М.С.Возняк: “Листування І.Франка та М.Драгоманова.- Київ, 1928.- 508 с.”
“Чоловіком цілим” постав Франко з його листів до Климентини Попович та Оль-ги Рошкевич, що їх здобув та надрукував цей же невтомний учений. Це вже не лише “причинки” до біографії та світогляду письменника, а й неоціненний скарб жанру епістоли як такої, цілий етап в історії української епістолярії, на жаль, ще не напи-саної. Започатковує М.Возняк з метою вивчення оточення Франка публікацію листів до письменника окремо чи в дослідницьких статтях (листи А.Чайковського, Корнила Устияновича, О.Білінської, М.Коцюбинського, Е.Ожешко, Олени Пчілки та ін.).
Художні твори (поезії, оповідання Франка тощо) учений не лише публікував, але й інколи виконував складну й філігранну операцію – реконструкцію цілого твору з окремих його фрагментів (повість “Не спитавши броду”, оповідання “Іригація”), він же переклав на українську мову деякі Франкові повісті, писані по-польськи.
“Реконструює” із значним хистом М.Возняк і окремі етапи біографії Франка та відносини його з найближчим оточенням. З цією метою він публікує дві невідомі автобіографії письменника, вияснює теж обставини його арештів, подає бібліографічні дані про Якова Франка-батька, вивчає заплутану історію недопущення Івана Франка до університетської доцентури та незаконного його провалу на виборах до парламенту. На багатому фактичному матеріалі скрупульозно відтворена ціла епопея діяльності письменника в радикальному русі, висвітлені причини його виходу з радикальної партії та вступу до національно-демократичної. Через те, що тут об’єктивно показані погляди Франка на національне питання, розвідка пізніше не передруковувалась.
У широкий спектр біографічно-світоглядних проблем включає М.Возняк також інтимні зв’язки Франка з Ольгою Рошкевич, Ольгою Білінською, вистежує відгомін “акордів кохання” у Франкових поезіях, оповіданнях, романах, а особливо в листах. Свого роду шедевром такої розвідки є возняківський трактат “Автобіографічний елемент в оповіданні Франка “На дні”, де вперше так широко використано листу-вання письменника з Ольгою Рошкевич, пізніше повністю опубліковане у п’ятому, ювілейному, франківському збірникові. На жаль, цю статтю, первісно друковану в “Радянському літературознавстві” (1940), у збірнику “Нариси про світогляд Івана Франка”, редакція дещо обкарнала.
Зв’язки Івана Франка з українською та іншими слов’янськими літературами постійно перебували в полі зору академіка Возняка. Були ґрунтовно вистежені франківські концепції історії української літератури на підставі опублікованих і недрукованих матеріалів, вивчені зв’язки керманича літературного руху на Україні з А.Чайковським, Корнилом Устияновичем, С.Смаль-Стоцьким, М.Коцюбинським, М.Лисенком, І.Карпенком-Карим, П.Грабовським, Лесею Українкою та ін. Знання вченого в царині контактів Франка з російською літературою були настільки ґрунтовні, що він випустив монографію “Іван Франко – популяризатор передової російської літератури” (Київ, 1953) вже після солідних досліджень цієї проблеми у працях М.Пархоменка, даючи нові матеріали. Цікавився академік і зв’язками Франка з польською літературою.
Щодо художніх текстів франкіани, то наш дослідник основну свою увагу зосередив на первісній стадії їх вивчення, опрацьовуючи проблему едиторських принципів (“Про принципи видання творів І.Франка //Вісник АН УРСР.- Київ, 1951.- С.48-60). Евристичний хист він реалізував у пошуках генезису твору. Лише в синтетичних монографіях ученого є спроба проникнення в серцевину художнього тексту на рівні проблематики і рідше – поетики твору.
Академік усвідомлював недоліки тодішнього післявоєнного заідеологізованого й звульгаризованого літературознавства (його добра стара академічна школа вигідно від нього відрізнялась) – неувагу до художньої майстерності письменника. Він з радістю вітав кожну спробу дослідження в цій галузі своїх учнів і націлював їх на вищу стадію літературознавства взагалі і франкознавства зокрема.
Перу М.Возняка належать і перші спроби, і перші успіхи у створенні синтетичної монографії про життя і творчість Івана Франка. Етюдами до такого типу дослідження були возняківські брошури “Життя і значення Івана Франка” (Львів, 1913), “Пам’яті Івана Франка. Опис життя, діяльності й похорону” (Відень, 1916). Завдання та перспективи франкознавства накреслює учений у зв’язку з десятиріччям з дня смерті Івана Франка, у назві статті підкреслюючи первісність етапу франкознавства: “На порозі студій над І.Франком” (“Діло”, 1925, №18). Але тільки в післявоєнний час М.Возняк мав змогу видати монографію про свого улюбленого автора з промовистою назвою “Титан праці” (1946). Над удосконаленням цієї монографії працював учений до скону, і вона вийшла вже після його смерті під назвою “Велетень думки і праці: Шлях життя і боротьби Івана Франка” (1958). Книга була синтезом евристичних пошуків дослідника, його історико-генетичного підходу до тексту та ідейно-художньої інтерпретації твору на тлі життя і суспільно-політичної боротьби автора.
Важлива заслуга академіка Возняка в організації наукового щорічника “Іван Франко. Статті і матеріали”. За його участю вийшло п’ять фундаментальних випусків збірника. І найвагомішими були у ньому публікації та дослідження самого М.Возняка (по кілька в одному випуску).
Слід теж згадати книги зібраних статей академіка Возняка: “З життя і творчості Івана Франка”, “Нариси про світогляд Івана Франка”. Завдяки попереднім і цим дослідженням франкознавство до сторічного ювілею великого Каменяра підійшло, так би мовити, у всеозброєнні, з міцною науковою базою.
Різноманітна й напрочуд плідна організаційно-наукова діяльність академіка Возняка у вивченні спадщини найбільшого після Шевченка українського письменника, його власна колосальна продукція з її високим науковим рівнем, виховання франкознавчих кадрів і накреслення перспектив дальших досліджень – усе це дає нам повне право іменувати академіка Михайла Возняка фундатором українського франкознавства.
Іван Денисюк