Довга та надзвичайно багата життєва дорога Володимира Павловича розпочалася 15 липня 1931 р. Саме тоді, в с. Киданові Бучацького району Тернопільської області в ремісничо-селянській родині він народився. З ранніх літ, наслідуючи приклад батьків, плекав у собі любов до праці та почуття відповідальності. Тож, ставши учнем Киданівської початкової школи, старанно навчався, проявляючи чималий інтерес до історії, яка й стала одним із найголовніших визначальних чинників усього його життя. Під час Другої світової війни навчався у Чортківській та Станіславівській гімназіях. У вересні 1945 р. продовжив навчання у Бучацькій середній школі. По її закінченню Володимир Павлович у 1948 р. став студентом історичного факультету Львівського університету імені Івана Франка. У 1953–1956 роках – аспірант кафедри історії південних і західних слов’ян цього ж університету.

Завершивши навчання в аспірантурі, Володимир Павлович отримав тимчасову посаду лаборанта. Уже через кілька місяців (у грудні 1956 р.) був зарахований за сумісництвом викладачем, а з вересня 1957 р. перейшов на штатну посаду викладача. Відтоді, за винятком п’яти років, коли очолював Дрогобицький педінститут (1968–1973), аж до 2015 р. працював в університеті.

Майже вся науково-педагогічна кар’єра Володимира Павловича пов’язана з кафедрою історії південних і західних слов’ян (від 2010 р. – історії Центральної та Східної Європи). Сюди він прийшов ще студентом, тут закінчив аспірантуру, здобув перший викладацький досвід, тривалий час завідував кафедрою (у 1973–1983 та 1994–1997 роках) та був її професором (2004–2015).

Володимир Павлович підготував десятки лекційних навчальних курсів – і загальних, і спеціальних. Зокрема, він багато років читав на історичному факультеті нормативні курси “Вступ до історії”, “Історія південних і західних слов’ян у ХІХ – на початку ХХ ст.”, “Історія Центрально-Східної Європи у ХІХ – на початку ХХ ст.”, низку спецкурсів, присвячених Болгарському національному відродженню та болгарсько-українським взаєминам. Сотні філологів-болгаристів прослухали курс “Історія Болгарії”. Його лекції відзначалися глибиною думки, виваженістю оцінок і висновків, ідейною й концептуальною оригінальністю, завдяки повсякчасному введенню ним найновіших результатів наукової роботи в навчальний процес. Володимир Павлович брав участь у написанні та редагуванні підручника “Історія південних і західних слов’ян” (Київ, 1987), був співавтором навчальних посібників “Лужицькі серби. Посібник з народознавства (Львів; Будишин, 1997); “Історія Центрально-Східної Європи” (Львів, 2001).

Наукові зацікавлення В. Чорнія сформувалися ще в студентські роки. Прочитана в дитинстві художня книжка про болгарський національно-визвольний рух підказала тему не лише майбутньої дипломної роботи, а й кандидатської дисертації – «Квітневе повстання 1876 р. в Болгарії», успішно захищеної 1966 р. Уже наступного року з нагоди 100-ліття виступу болгарської нації вчений видав монографію “Героическая эпопея болгарского народа. Апрельское восстание 1876 г.”. Про книгу схвально відгукнулися як вітчизняні історики, так і вчені з Болгарії, Росії та Польщі. До сьогоднішнього часу вона не втрачає своєї цінності, залишаючись одним з найґрунтовніших досліджень цієї епохальної події в історії Болгарії. Крім того, за художнє оформлення (художники – А. Дмитрієв і В. Лужин; художній редактор – Е. Каменщик) книга була відзначена дипломом І ступеня на республіканському конкурсі “Мистецтво книги” (1977 р.).

Стажування в Софії (грудень 1971–січень 1972) започаткувало особисті контакти Володимира Павловича з болгарськими вченими. А після укладення в 1974 р. угоди про співробітництво між Львівським і Велико-Тирновським університетами його поїздки до Болгарії почастішали. Так, увесь 1980/1981 навчальний рік В. Чорній працював у Велико-Тирновському університеті. Завдяки цьому мав змогу вдосконалити знання болгарської мови, опрацювати значний масив наукової літератури, архівних джерел, а головне – ближче пізнати країну та її народ. У наступні роки він неодноразово відвідував Болгарію для роботи в наукових бібліотеках та архівах, а також для участі в міжнародних наукових форумах, що їх організовувала Болгарська академія наук, Софійський та Велико-Тирновський університети. Поступово налагоджував контакти та спілкувався з європейськими та американськими вченими-болгаристами, примножуючи свій науковий досвід.

Упродовж останніх десятиліть тематика наукових досліджень Володимира Павловича значно розширилася, охопивши історію української славістики, українсько-слов’янські взаємини, процес націотворення та національні рухи в країнах Центрально-Східної Європи, сорабістику тощо. Про широкий діапазон його наукових інтересів промовисто свідчать сім тематично різних кандидатських дисертацій, написаних і захищених під його керівництвом. Можна з впевненістю сказати, що не тільки їхні автори пройшли наукову школу Володимира Павловича, а й десятки інших випускників кафедри й історичного факультету загалом.

Підсумком багаторічних болгарознавчих студій вченого стала “Історія Болгарії” (Львів, 2007) – перша україномовна історія болгарського народу, написана українським автором, яка відразу ж викликала значний резонанс у наукових колах і громадськості. Адже вона є не тільки черговою спробою цілісного відображення понад 1300-літньої історії балканської країни, а й у багатьох моментах пропонує нові, оригінальні інтерпретації найголовніших явищ та процесів болгарського політичного, соціально-економічного, церковно-релігійного та культурного життя різних історичних епох.

Загалом же, наукові праці Володимира Павловича добре відомі не лише в Україні, а й далеко за її межами. Так, у Болгарії уже неодноразово високо оцінювали внесок українського вченого у вивчення історії й культури болгарського народу. Він нагороджений трьома болгарськими урядовими медалями (1978, 1981, 1984) та почесним знаком “Марін Дрінов” Болгарської академії наук (2010).

Володимир Павлович виконував величезну науково-організаційну роботу. Від 1974 р. на нього були покладені обов’язки відповідального редактора наукового збірника “Проблеми слов’янознавства”. Цю титанічну роботу він сумлінно і надзвичайно відповідально виконував 41 рік (до 2015 р.)

Упродовж 1992–2015 рр. Володимир Павлович був директором Інституту славістики Львівського університету. Його діяльність на цій посаді сприяла тісній співпраці славістів історичного та філологічного факультетів, а також учених інших кафедр університету, предметом зацікавлення яких є слов’янознавча проблематика. Володимир Павлович був також ініціатором проведення і головою оргкомітету Міжнародного славістичного колоквіуму, на який щорічно (від 1992 р.) приїздили десятки славістів не тільки з України, а й зарубіжжя.

Дякуємо Вам, Володимире Павловичу, за багаторічну працю, теплі стосунки, любов, щирість і турботу.

Ви завжди будете у наших серцях.

Вічная пам’ять!

Прощання з Володимиром Павловичем відбудеться 5 лютого (понеділок) о 20.00 год. (Чин парастасу) та 6 лютого (вівторок) о 13.00 (Чин похорону) в каплиці на вул. Пекарській.