Міжнародні сорабістичні семінари щодва, останнім часом – щотри роки організовують кафедра слов’янської філології Львівського національного університету імені Івана Франка та Сербський інститут у Будишині / Баутцені (ФРН).
Перший сорабістичний семінар відбувся на кафедрі слов’янської філології Львівського національного університету імені Івана Франка у жовтні 1984 р. Згодом він переріс в авторитетний міжнародний форум, що згуртував навколо себе науковців-славістів з різних країн і став важливим осередком розвитку сорабістики як в Україні, так і за її межами.
З того часу відбулося чотирнадцять семінарів (1984, 1987, 1989, 1991, 1993, 1995, 1997, 1999, 2001, 2003, 2005, 2007, 2010, 2013), присвячених різним аспектам духовного життя Лужиці, зв’язкам її культури з культурою інших слов’янських і неслов’янських народів.
У різний час учасниками сорабістичних форумів у Львові були відомі славісти з України – К. Трофимович, В. Моторний, В. Чорній, Г. Вервес, А. Івченко, Є. Широкорад, Г. Мовчанюк; Німеччини – Г. Фаска, Г. Шустер-Шевц, М. Каспер, М. Фелькель, Д. Шольце; Білорусі – Я. Волкава, А. Траяновський; Польщі – Е. Сятковська, Е. Вроцлавська, Я. Зенюкова; Росії – О. Гугнін, О. Дуліченко, М. Єрмакова, Л. Лаптєва, В. Гусєв, С. Скорвід; Чехії –З. Урбан, П. Каліна та інших слов’янських країн.
Матеріали перших п’яти Семінарів побачили світ на сторінках наукового збірника “Проблеми слов’янознавства” (вип. 35, 37, 41 та 46). Згодом було вирішено видавати їх окремими книгами. Перший такий збірник під назвою “Питання сорабістики = Prašenja sorabistiki” (1999 р.) охопив матеріали шостого та сьомого сорабістичних семінарів. Матеріали усіх наступних львівських сорабістичних форумів виходили вже окремими книгами під згаданою назвою.
З 2006 р. збірник видається коштом Stiftung für das Sorbische Volk (Фундації для серболужицького народу, ФРН).
Кількісно на семінарах завжди переважали доповіді з мовознавства. Вони присвячувалися головним чином питанням історії серболужицької літературної мови, серболужицькій фразеології, соціолінгвістичній проблематиці тощо. На міжнародних сорабістичних семінарах у Львові прозвучало й чимало доповідей зіставного характеру.
Ще одним напрямом досліджень на львівських міжнародних сорабістичних семінарах стали історичні розвідки. Центральне місце серед них належало доповідям, присвяченим історії сорабістики як окремої науки, а також серболужицько-інослов’янським та інослов’янсько-серболужицьким взаєминам. У виступах йшлося також про роль окремих дослідників у становленні сорабістики як галузі слов’янознавства. Зазначимо, що усі вони ґрунтувалися переважно на невідомих, маловідомих або призабутих матеріалах.
Широко представленими на міжнародних сорабістичних семінарах були також доповіді з літературознавчої тематики. Безумовно, що серед них найбільше зацікавлення викликали реферати, присвячені винятково серболужицькій літературі. Це пояснюється новизною згаданого предмету, а також відсутністю ґрунтовних наукових студій, присвячених писемності Лужиці. Не менш цікавими були дослідження, в яких розглядалися зв’язки лужицької літератури з літературами інших народів.
У 90-х роках літературознавча тематика доповідей, заслуханих на семінарах, урізноманітнилася завдяки виступам, у яких дослідники звернулися до вивчення серболужицької літератури у порівнянні з іншими слов’янськими. Це зумовлювалося популяризацією та перекладом в Україні класичних і сучасних літературних творів серболужичан, а також налагодженням постійного книгообміну з Лужицею, внаслідок якого в бібліотеках України, зокрема Львова, з’явилося чимало лужицьких оригінальних художніх та наукових видань. Появі компаративістичних літературознавчих доповідей сприяв такий фактор, як оприлюднення, в тому числі на сорабістичних семінарах, призабутих та нових матеріалів з історії серболужицько-інослов’янських культурних взаємин.
У виступах, які прозвучали на львівських міжнародних сорабістичних семінарах і основною тематикою яких був переклад, розглядалися передусім такі питання, як історія перекладу та способи передачі власних серболужицьких назв. На жаль, автори перекладознавчих повідомлень були представлені лише українськими дослідниками. Нечисленними на сорабістичних семінарах у Львові були також доповіді, в яких розглядалися етнографія та фольклор лужицьких сербів.
У рамках проведення львівських сорабістичних семінарів відбулося доволі цікаве явище – організація спільних з редакцією незалежного культурологічного часопису «Ї» круглих столів, присвячених різноманітним проблемам сучасного життя лужицьких сербів.
Перший Круглий стіл на тему “Лужицькі серби: збереження національної ідентичності” відбувся під час проведення VІІІ Міжнародного сорабістичного семінару в приміщенні малого сесійного залу Львівської міської ради. На ньому головував львівський культуролог та політолог Тарас Возняк. У дискусії, яка розгорнулася після заслухання доповідей “Загальна ситуація в Лужиці” Дітріха Шольце-Шолти, “Лужицькі серби. 1949–1999 рр.” Едмунда П’єха, “Журналістика у Лужиці” Горста Адама, “Лужицьке сьогодення” Мерчіна Фелькеля і тривала близько двох з половиною годин, активну участь взяли не лише присутні тут учасники семінару та зацікавлені учені-славісти й германісти, а й відомі львівські політологи, журналісти, культурологи, перекладачі. Вони обговорювали проблему прав лужичан як національної меншини на території ФРН, порівнювали їх з правами українців у складі колишнього СРСР, з правами українців як національних меншин в інших країнах та правами різноманітних національних меншин на території сучасної України.
У жовтні 2001 р. редактором часопису “Ї” Андрієм Павлишиним та кафедрою слов’янської філології Львівського національного університету імені Івана Франка була організована і проведена зустріч під назвою “Німецький федералізм та культурна автономія лужицьких сербів”. Її учасників цікавило головним чином майбутнє сербів-лужичан в об’єднаній Європі, а також питання вживання серболужицької мови в приватній сфері, в сфері громадського життя, в офіційних та приватних ЗМІ, школі та дошкільних закладах.