На початку 1980-х років, коли спалахнуло гостре політичне протистояння у тодішній Польській Народній Республіці та проявились яскраві ознаки незадоволення диктатом Кремля з боку інших держав-сателітів Центрально-Східної Європи, радянське керівництво та, зрештою, й широка громадськість зацікавились справжнім станом справ у країнах “соціалістичної співдружності”. Все це стало додатковим стимулом для розвитку славістики. За таких обставин на початку 1981 р. у Львівському державному (тепер – національному) університеті імені Івана Франка на громадських засадах було створено Інститут слов’янознавства, до складу якого увійшли передусім викладачі двох славістичних кафедр – слов’янської філології та історії південних і західних слов’ян, а також працівники інших факультетів, наукова тематика яких має дотичність до славістики. Інститут очолив тодішній ректор університету професор В.Чугайов.
Перед новоутвореним Інститутом стояло завдання координувати славістичні дослідження в рамках університету і залучати до них учених інших вищих навчальних закладів і наукових установ Львова та регіону, налагоджувати та зміцнювати контакти з вітчизняними та зарубіжними славістичними осередками. Двічі на рік проводилися наукові семінари, а також заслуховувалися річні звіти про виконання наукової тематики зі славістики. Цілком зрозуміло, що за часів існування СРСР славістичні дослідження, які здійснювались тодішніх союзних республіках, у тому числі в Україні, були лише складовою частиною радянського слов’янознавства. І лише на початку 1990-х років, після проголошення незалежності України, постало питання про необхідність творення власної національної славістики, а це вимагало глибокого переосмислення попередніх набутків та визначення напрямів і пріоритетів її подальшого розвитку.
На цей час В.Чугайов самоусунувся від керівництва Інститутом. У березні 1992 р. загальні збори славістів обрали директором Інституту славістики доцента В.Чорнія. На той момент головні зусилля дирекції були спрямовані передусім на збереження й оновлення міжвідомчого республіканського (таким тоді був його офіційний статус) наукового збірника “Проблеми слов’янознавства”. Окрім видання збірника, одним із найголовніших науково-організаційних заходів Інституту стали щорічні, починаючи з 1992 р., міжнародні славістичні колоквіуми.
До 1998 р. Інститут славістики існував майже віртуально – у нього не було ні матеріальної бази, ні штатних працівників. Директор Інституту, його заступник та вчений секретар виконували свої обов’язки на громадських засадах. За таких обставин можливості для діяльності установи були дуже обмежені. Зважаючи на це, у червні 1998 р. ректорат університету утворив на історичному факультеті структурну одиницю – Кабінет славістики, виділивши для нього дві ставки – завідуючого кабінетом і лаборанта. Кабінет став організаційною опорою Інституту.
Цього ж 1998 р. Інститут отримав від Міжнародного фонду “Відродження” грант у сумі 4 тис. доларів США для реалізації проекту “Підтримка і розвиток Інституту славістики Львівського державного університету імені Івана Франка” (керівник проекту В.Чорній). На ці кошти було придбано комп’ютерну техніку та декілька наукових та довідкових видань, які становлять матеріальну базу Інституту.
Основними науковими проектами, які розроблялися у цей час, в Інституті славістики були енциклопедичний довідник “Південні та західні слов’яни”, біобібліографічний словник “Львівські славісти” та серія праць, присвячених українсько-слов’янським зв’язкам. Інститут особливо тісно співпрацював з Сербським інститутом у Бауцені (ФРН), результатом чого став вихід посібника з серболужицького народознавства та каталога серболужицьких книг у львівських бібліотеках.
За ініціативою або ж за участю вчених Інституту славістики відбулися ювілейні конференції, присвячені 200-м роковинам від дня народження П.Й.Шафарика (1995), пам’яті Ф.Ржегоржа (1999) та 150-річчю від дня народження Т.Масарика (2000).
Володимир Павлович Чорній очолював Інститут до березня 2015 р., коли за власним бажанням склав свої посадові повноваження, зосередившись лише на обов’язках професора-консультанта. Восени цього ж року в штатний розпис Інституту були внесені зміни, в результаті яких були виділені дві посади по 0,5 ставки: директора, на яку було призначено доцента кафедри історії Центральної та Східної Європи Шпика Ігоря Євгеновича (за сумісництвом); а також – головного наукового співробітника, що була зайнята старшим викладачем кафедри слов’янської філології Лазор Оксаною Яремівною (за сумісництвом).
Сьогодні Інститут славістики – це міждисциплінарна наукова структура, навколо якої згуртувалися фахівці з різних ділянок гуманітарних знань – лінгвістики, літературознавства, фольклористики, етнографії, історії та культури. Сюди належать, передусім, викладачі славістичних кафедр ЛНУ, а також ряд учених інших наукових установ та вищих шкіл Львова.